Фотозвіт:

 

    Щорічно Маріїна долина розкриває свої привітливі  лісові  обійми для сотень людей, небайдужих до краси та історії  рідного краю.

 

 

    21 рік поспіль,  збираються під  тінистими шатами дерев талановиті земляки, що не втрачають нагоди представити свої творчі доробки,  а також ті з нас,  хто приїздить сюди на авто, чи приходить пішки лише заради відпочинку. Це є закономірність перевірена часом,  адже атмосфера цього св'ята завжди чудова!

 

 

    Ярмарка що розмістилася на лісових галявинах  привернула  велику кількість поціновувачів таланту народних майстрів.

 

 

 

    Майстри пропонують багато власноруч виготовлених ексклюзивних виробів.  Асортимент досить щирокий, від банального магніту на дверцята холодильника, до майстерно вишитих жіночих сорочок. 

 

 

 

     Майже в кожній експозиції прояв індивідуальності майстрів,  неповторної самобутності нашого краю та глибокої поваги до минулого.

 

 

     Ось досвідчена майстриня демонструє свої роботи та приладдя для виробництва пряжі. Раніше подібні прялки були майже в кожній українській хаті,  тепер це рідкісний  музейний експонат, а такий мастер-клас винятково для розваги відвідувачів св'ята.  Розумію, що на сьогодняшній день виробництво нитки у такий спосіб це суто анахронізм, та дивлячись на вбілену сідинами майстриню, що так вправно поралась з веретеном біля бутафорського тину з намальованими соняхами,  мені  чомусь стало сумно. Плин часу не зупинити, але так хочеться, щоб наше  минуле не загубилось в роках.

 

 

    До речі, мене  надзвичайно порадував той факт, що на мистецькому св'яті найбільш представленими експонатами виявились роботи молодих майстрів, які в  більшості своїй ще школярі. Але ж які вони талановиті! А які кольорові гами!

 

 

    Кожна сільська рада Чутівського району була представлена яскравими творчими колективами, та майстерно виготовленими декораціями. На кожному кроці відчувалося, що для організаторів цей захід дійсно св'ято, яким вони щедро ділилися з земляками та гостями району.

 

 

     Незчислені ряди експозицій жінок-художниць Полтавщини  під назвою "Осяяні красою і талантом", знов і знов привертали до себе увагу. Різноманітність жанрів, багатогранність виконання робіт та  живе спілкування з їх авторами, як то кажуть, брало за живе. 

 

    Справжньою родзинкою  св'яткової днини стали виступи  професійних виконавців та аматорських колективів  Полтавської області та зокрема Чутівського району. На лісовій сцені співочий колектив Василівської сільської ради.

 

   Виступи кращих пісенних колективів району зібрали чималу аудиторію. Та воно й не дивно, адже з давних-давен   Полтавщина славилась своїми  композиторами та виконавцями.  Сьогодні ми прийшли до Маріїної долини саме за тим, чого так не вистачає в нашому повсякденному житті - за гарним настроєм. Добра музика з покладеними на неї душевними текстами, то є найліпша розрада після трудових буднів. 

 

 

    Оце так зустріч!  Виявилось, що тріо "Джерело"  з Вільнянської селищної ради Запорізької області теж серед гостей мистецького св'ята.  Скажу відверто, зустріти  земляків за 400 кілометрів від дому було повною несподіванкою та надзвичайно приємно. Тим більше, що програму  з собою вони привезли вельми цікаву.

 

 

 

    Всіх цінувальників народного мистецтва, від літньої спеки захищали  густа тінь реліктових дерев Чорняківського лісу та холодні джерельні води струмка, який впадає до штучно створеної водойми, через яку пререкинуто місток закоханих.

 

 

    Майже на кожному кроці зустрічались веселі казкові персонажі.  Було розгорнуто декілька дитячих атракціонів та ігрових площадок, з яких постійно лунав веселий дитячий сміх та вереск! Кому, кому, а дітлахам на Маріїній долині було не сумно!

 

 

    Організатори  охопили розвагами не лише малюків. До уваги дорослих були справжні козацькі забавки! Від бажаючих босоніж видертись  за призом на стовп, не було відбою.

 

 

     Без фотографії на згадку, в наш буремний час  новітніх технологій  просто нікуди. Я та Ірина на фоні експозиції моєї рідної Артемівської  середньої школи (пардон, нині Скороходівської загальноосвітньої). Цікаво, чи вдалося школярам назбирати гроші на справжню корівку, адже фото з цим симпатичним солом'яним бичком було платне. Звісно, ціна була чисто символічна, але ж який то тренінг  з теорії та практики менеджменту!  Що поробиш, живемо ми як то кажуть in the spirit of the age!))

 

 

     Яскраве св'ято, одним із завдань якого була популяризація народних традицій, мистецтва та культурних цінностей,  організаторам вдалося на славу. Мені хотілося б ще раз підкреслити велику кількість юних талантів, що прийняли участь в цьому мистецькому заході, і саме тому гасло "Майбутне Чутівщини - наші діти",  що я побачив на експозиції Чутівської селищної ради,  сприймається  не як частка  дешевого піару, а  як давно запроваджене в життя правило. Молодці!

 

    А ще тут можна було зкуштувати смаженого м'яса, випити холодного квасу, насолодитися справжнім українським колоритом та від душі  посміятися над дотепними задумками.

 

     Ну скажіть, яка може бути ярмарка без сувенірів? В нашій домашній колекції кухонного приладдя знову поповнення. До колекції приєдналися ще два предмети  що виготовлені руками талановитих майстрів петриківського розпису. 

 

 

Мій батько біля журавля.

     Ну яке українське село, та без криниці?!  Правда під час огляду виявилось що вона не діюча, але як св'ятковий антураж виглядає досить непогано. 

До речі, пара слів  з цього приводу.

     Криниця з журавлем – загальновідомий символ сили, здоров’я, чистоти, родючості та вірності. З сивої давнини біля криниць збиралася молодь на свята, саме там освідчувалась у коханні. Всім селом люди її чистили, а дівчата прикрашали звід вінками, стрічками та запашними травами. В народі казали, що коли люди викопують криницю, то на небі спалахує ще одна зірка, і скільки криниць на землі, стільки й зірок на небі. Так звідки взялись вони в історії нашого народу?

     Про криницю-журавля існує легенда, в якій розповідається про малого хлопчика, який загубився в лісі. Блукаючи, він дуже захотів пити, а коли натрапив на глибоку криницю, то був зовсім знесилений і не міг дістатися до води. Та де не візьмись, у небі з’явився журавель. Він опустився біля криниці і, нагнувши свою довгу шию, дістав з неї води для хлопчика. Дитина напилась, в неї прибуло сили, і потім знайшла стежку додому. В пам’ять про доброго птаха, люди почали будувати біля криниць пристрої, схожі на журавля, за допомогою яких дістають воду. А таку криницю,  називають криниця - журавель.

 

P.S.

    Кожного року рідна Полтавщина мене дивує і вражає. Звісно, враження бувають різні, іноді приємні, іноді не дуже, але мені завжди приемно повертатись туди, де на тебе чекають і радо зустрічають.

Олег Дрожанов, UV5QR

25 червня 2017 року.

Полтавщина.